Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.

«Слово про Тата». Подарунок Татові від Доньки. 12.10-12.20

«Згадуючи батька» (спомини, листи, нариси)» — К.:Світлиця, 2009.
В гостях у проекту «Симфонія здоров’я.

Виступ: автора Валентини Антонюк, заслуженої артистки України, доктора культурології, професора Національної музичної академії імені Петра Чайковського.

Книга «Згадуючи батька» Валентини Антонюк, заслуженої артистки України, доктора культурології, професора Національної музичної академії імені Петра Чайковського.

«У своїй книжці я розповідаю про тата, чия діяльність припала на тоталітарні часи й була спрямована на покращення життя сільських трударів, а не самозбагачення. Згадуючи тата, згадую наш рід і епоху, в яку формувались такі яскраві особистості: це були люди-гори без права на помилку. Їхні часом трагічні долі були розплатою за власну віру в оманливі ідеали системи. Рятувало творення краси. Пам’яттю про тата залишилися сільські заводи й цегельні, кар’єри й ферми, школи й будинки культури, красень-міст через річку Рось, який люди називають його ім’ям, а ще — нескінченні заасфальтовані сільські дороги, обіч яких виструнчились ряди тополь. «Не хилитися!», – був головний татів заповіт. Ім’я він мав незвичайне — Геній Федорович Антонюк.

автора Валентини Антонюк. заслуженої артистки України, доктора культурології, професора Національної музичної академії імені Петра Чайковського.
Автора Валентини Антонюк. заслуженої артистки України, доктора культурології, професора Національної музичної академії імені Петра Чайковського.
Валентина Антонюк. Обкладинка книги "Згадуючи батька".
Валентина Антонюк. Обкладинка книги «Згадуючи батька».
Валентина Антонюк. Фото батька. Фото з батьком.
Валентина Антонюк. Фото батька. Фото з батьком.


Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.

«Пісня довжиною в життя» Виступ: автора Людмили Лобас, письменниці, педагога. 11.45-12.10

Сторінка Володимира Лобаса у місті блогів проекту «Симфонія здоров’я».

Фільм про Володимира Лобаса.

Людмила Лобас, автор розповідає.
Людмила Лобас, автор розповідає.

Велика частина наукової діяльності Володимира Лобаса була пов’язана з Луганським Національним університетом імені Тараса Шевченка. Він був одним з тих, хто заклав могутню філософську і соціологічну традицію в цьому вузі.

Володимир Хомич народився в селі Пустовіти Хмільникського району Вінницької області 23 вересня 1941 року. Коли в селі стояли фашисти, малий Володя на запитання німецького солдата про місцезнаходження батька відповів, що той «б’є німця». Такими були перші кроки самоствердження особистості Володимира Лобаса.

Навчаючись у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка на філософському факультеті (1959-1964р.р.) Володимир Хомич виявив неабиякий хист до вивчення суспільних наук, зокрема досяк перших важливих результатів в аналізі логіки наукового пізнання. Тому і одержав запрошення до аспірантури Інституту філософії. Після трьох років роботи в Луганському педагогічному інституті захистив кандидатську дисертацію (1970 р.), а в 1982 р. докторську дисертацію «Філософський аналіз знакових засобів передачі інформації». Володимир Хомич за роки своєї наукової діяльнасті написав більше 130 друкованих робіт.

В науковому світі прізвище Лобас відоме. Його статті використовують в своїх роботах інші вчені, цитують по необхідності.

Книга В. Х. Лобаса «Семіотичні передумови ефективності управління» (Київ, 1980 р.) стала новим словом у вітчизняній і світовій науці, в якій вперше чітко був сформульований парадокс комунікації і способи його подолання.

З 1987 р. Володимир Хомич жив і працював у Києві, але ніколи не поривав зв’язків з Луганськом. До останніх днів тут у нього залишалися аспіранти. Його учнями є такі відомі луганські аспіранти як Олександр Єрьоменко, Арсентій Атоян, Ілля Кононов, Петро Нєстеров, Ольга Лєвченкова, Андрій Лустенко, Анжеліка Чантурія, Григорій Згінник та інші. Володимир Хомич вважав їх своїми дітьми. В день Всесвітнього Дня Тата якраз і згадали про викладача, який був батьком для аспірантів.

Подорожі.
Подорожі.

 

 

 

 

 

 

 

Присвята Лобасу Володимиру Хомичу. Вірш Наталії Веселицької.
Присвята Лобасу Володимиру Хомичу. Вірш Наталії Веселицької.

В Луганському університеті навчалася Людмила Михайлівна. Всім дівчатам курсу подобався розумний, статний, симпатичний та перспективний викладач філософії. Але однокурсниці зважили сили та зрозуміли, що в них нема шансів, тому що Людмила була кращою в усіх відношеннях. Саме вона стала його дружиною, саме з нею він був щасливим всі роки свого плідного та довгого творчого та натхненного життя.

«Вдячна пам’ять в Серцях оживає!» —
У майбутнє дорога триває
Це любові потужне проміння —
Міцно з’єднує всі покоління.

Хай Серця вдячна пам’ять живить,
Щоб життя на Землі не спинить!
Об’єднаємо спрагу зусиль
Та посилим зв’язок поколінь!

Життєдайним стає майбуття,
Коли вдячністю повне життя.
Бо подяка – Любові коріння –
Мудро зцілює дух покоління!

Сергієнко Михайло Данилович, батько Людмиои Михайлівни Лобас. Нова книга "Благодарю за мир".
Сергієнко Михайло Данилович, батько Людмиои Михайлівни Лобас. Нова книга «Благодарю за мир».

 



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.

«Життя як молитва, або «вічний» Перший заступник». 11.15-11.45

Краматорська мiська публiчна бiблiотека

Сторінка книги в місті блогів проекту «Симфонія здоров’я».

Пісня про Краматорськ.

Розгортка обкладинки книги
Розгортка обкладинки книги.

Виступи:

автора Наталії Веселицької, доньки В. П. Руденко:

«Понад 20 років (1970 – 1993 рр.) на посаді Першого заступника голови міськвиконкому працював Віктор Павлович Руденко. Звання «Лідер 1990-х» йому цілком обґрунтовано присудив сам час. Основні якості цього талановитого працьовитого керівника колеги  стисло висловили трьома словами: надійність, професіоналізм і скромність. Саме в таких людях Краматорськ мав потребу в роки великих випробувань. Вони завжди знаходилися і не підводили місто», – так краєзнавець Володимир Коцаренко описує цей час в своїй книзі «Краматорская быль».

Віктора Руденко, як відмінного фахівця, відповідального працівника, людину з державним рівнем мислення не раз запрошували на підвищення до Донецька, Віталій Андрійович Масол просив увійти до складу уряду міністром з питань комунального господарства, але він незмінно відмовлявся – своє місто і добробут своїх земляків завжди були для нього на першому місці.

З його ім’ям пов’язана ціла епоха розвитку Краматорська. «Завдяки Вашим знанням, енергії, досвіду, працьовитості, умінню перспективно мислити і утілювати задумане в життя, в місті виросли нові житлові масиви на Станкобуді, Даманському, Лазурному, об’єкти соцкультпобуту, серед яких кінотеатр «Союз», унікальна будівля міської бібліотеки, аеропорт, парк «Ювілейний», палац піонерів, колгоспний ринок, універсам, ряд шкіл, медичних установ, побудований необхідний місту водопровід, одержав розвиток електротранспорт, введена в дію АТС і багато що інше», – так було написано в адресному листі, врученому Віктору Руденко при його виході на пенсію.

Вже скоро історія розставить все на свої місця, і час, в який жив і натхненно працював мій батько, по праву назвуть «Епохою творців». І тоді яскраво виявляться особистості, для яких було важливо добре робити свою справу, бути людяними, міцно і щиро дружити і любити по-справжньому!

Для мене ж він був і залишається неперевершеним зразком того, яким повинен бути голова сім’ї, батько своїх дітей, громадянин міста і син своєї країни.

«Епоха творців»

Это книга – подарок из Вечности.
Это гимн – Красоте, Человечности.
Это – Песня эпохи минувшей,
Всем сознанием в небо рванувшей.

Город рос, как Мечты расцветают.
Ты не веришь? Такое бывает!
По земле мы ходить разучились,
Потому что в полёты включились.

Ведь эпохой сердец-созидателей
Развернулось к нам время предателей.
Той истории горькие гроздья
Застывают на лютом морозе.

Видишь? «Оттепель» «снег» растопила,
Гроздья горькие сладкими стали.
И в фундамент истории прошлого
Тесно лягут все люди хорошие.

Руденко Зої Георгіївни, дружини В. П. Руденко:

Зоя Георгіївна Руденко, дружина Віктора Павловича Руденко
Зоя Георгіївна Руденко, дружина Віктора Павловича Руденко

Наші студентські роки і молодість співпали з легендарним часом «відлиги», цікавою і значною епохою.

На прикінці 1950-х Москва приймала посланців на Міжнародний фестиваль. Вперше була така щиросердість для всіх народів і країн, справжня доброзичливість в спілкуванні. Ну, як у відлигу буває!

Настрій виплеснувся в ліриці, яка передавала очікування чогось нового, значного. Зараз навіть важко уявити, як читалися газети і журнали з рядками лірики Анни Ахматової, Бориса Пастернака, Марини Цветаєвої, Леоніда Мартинова. В них було стільки сміливості, новини, свіжості. Ми раділи фестивалю, ловили кожну передачу по телебаченню, з радіо та приймачів.

Пройде небагато часу, і ми дізнаємося: наші в космосі! З польотом Юрія Гагаріна несподівано стане ближчий далекий Всесвіт. Ми відчували себе причетними до чогось великого. Це додавало упевненості в завтрашньому дні. Тим паче, що Краматорськ мінявся, будувався, ріс великими темпами. Саме тоді наше місто дійсно було містом інтелектуалів. Бувало нелегко, навіть важко, але запам’яталося все щасливе, багато хороших людей, дуже хороших.

Всі разом життєві події визначили нашу молодість і подальше. Здається, на цій високій ноті і життя пройшло.

Не пам’ятаю в ці роки поганого настрою, незадоволеності чимось або кимось. Цей активний життєвий заряд, дарований молодістю, він не розгубив до кінця життя.

Семеренка Олександра Михайловича, друга та соратника В. П. Руденко, секретаря парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968) м. Краматорська, зам. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, академік Академії будівництва.

Семеренко Олександра Михайловича секретар парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968), заст. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, академік Академії будівництва України
Семеренко Олександр Михайлович
секретар парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968), заст. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради
Міністрів СРСР, академік Академії будівництва України

У Віктора Павловича була дивовижна особливість – він цінував дружбу. Він її беріг. Друзі його залишилися його друзями до останнього дихання. Вони були з Краматорська, Києва, різних куточків України і колишнього Радянського Союзу. Загальні теми, радість зустрічей була присутня завжди.

Кажучи про скромність Віктора Павловича, я хотів би привести приклад розмови, яка відбулася у Першого секретаря міськкому партії Краматорська у зв’язку з виходом Руденко на пенсію за станом здоров’я. Розглядався широке коло питань його життя, зокрема, і матеріально-побутових. Коли було поставлене питання про те, що є у нього з нерухомості, то прозвучала відповідь: «Нічого». Окресленим колом питань займався безпосередньо сам Віктор Павлович. Для їх вирішення в свою користь знадобилося б всього декілька днів, але за всі роки роботи в міськвиконкомі він цього так і не зробив. У цьому він весь.

Дорогий мій друже!

Я дуже жалкую, що ти не зможеш ні прочитати, ні просто почути те, що я написав заслужено і, сподіваюся, об’єктивно про тебе. Така філософія людського життя.

Він був людиною нашого часу, людиною-творцем, що зробила стільки хорошого і корисного для людей, що цього вистачило б не на одне життя.

"Після випускного". Віктор Павлович Руденко з донькою Наталією.
«Після випускного». Віктор Павлович Руденко з донькою Наталією.

Вірші Наталії Веселицької для батька:

Надійний фундамент створити важливо,
Щоб жити у світі цікаво й щасливо.
Спроможна створити це батька любов –
В ній мудрість одвічна — основа основ!

«Ти – точка, з якої почався маршрут,
Ти – цінності духу, що в Серці живуть,
Ти – Віра в Майбутнє, що сил надає,
Що долю людини до щастя веде.

Закони Любові підтримуєш в світі,
Де Творчість панує та радісно жити.
Рятує Його безумовна Любов,
І сяє Надії та Щастя покров!»

Батьківська любов

На що я здатна – світ побачив.
Здивовані? Чудова вдача!
Тримаю квітку у руці –
То мого щастя промінці!

Отримала від батька силу,
Любов Його мене зростила,
Його Любов мене тримала,
У Небо крильця відкривала!

Майбутнє, справді, світлом стало –
Я в Небо радісно злітала,
Натхнення, щастя дарувала,
Душею Простір обіймала!

Мій батько щирий до людей.
Його душа – то світ ідей.
Його душа в мені бринить,
В Його Любові – кожна мить!

Вірш, присвячений Донбасу:

Мой дом! Ты в Сердце
                                     у меня.
И мне милей день ото дня.
Земля, родные и друзья –

Все это – Родина моя!
Уж сколько дней прошло
                                   с тех пор,
Как я покинула свой дом,
С тех пор, как в Киеве живу
И в нём мечтаю и пою…
Но возвращаюсь каждый раз
На Родину –
            в родной Донбасс!
Там мама и мои друзья,
Там папа жил…
И знаю я, что не один
                     ещё ведь раз
Меня поддержит
                     мой Донбасс!
На Творчество благословит,
Чтоб не прервалась
                          Счастья нить!
Я папу своего люблю,
Поверить Сердцем
                              не могу,
Что не увижу его глаз –
В земле он спит.
               Храни, Донбасс!
Да, прах – в земле,
                      А Дух – у Бога!
У нас у всех
                 К Нему дорога…
Дорога,
         что длиною в жизнь.
Коль книга есть –
                       то это Быль.
Храню в Душе печать Основ:
Родных, друзей. Донбасс – Любовь!

Зовёт меня моя земля –
Её луга, леса, поля
Мне говорят:  «Не уходи!
И Сердцем Песню
                          сохрани!»
Такое небо
                  есть у нас,
В котором «Дон»,
                   в котором «Бас!»

P.S. Книга Наталії Веселицької «Життя як молитва, або «вічний» Перший заступник» незвичайна тим, що це — книга «Подяки» людей людині, яка вміла піклуватися і думати про інших.

Віктор Павлович Руденко будував місто Краматорськ для своїх співгромадян з  любов’ю, завзяттям і глибокою повагою до людських доль. І всі, хто закарбував в ній свої розповіді-спогади про зустрічі з ним, взаємно йому вдячні! Тепер ця подяка стала історією.



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.

Громадський рух

«Велика Рада Матерів Майдану». 

Прапор України.

Пісня Світлани Потери, композитора, виконавиці, лауреата Міжнародних конкурсів, члена музичного журі Фестивалю-конкурсу «Сад Любові та Радості» — «Посаджу я дуба серед України»

До російських матерів звертається
Голова Громадського руху «Велика Рада Матерів Майдану»
Валетина Колечко.

 Российские матери,
я, Валентина Колечко,
обращаюсь к вам
от имени Великої Ради Матерів України!

 Я – мать! Я – женщина, рожавшая и усыновлявшая, воспитавшая, вырастившая своих детей. Их у меня четверо. А ещё у меня подрастает трое мальчиков-внуков.
Российские матери, я, Светлана Юдина, обращаюсь к вам от имени Великої Ради Матерів України!
Я – мать! Я родила и вырастила трое детей. В моей большой семье подрастает семеро внуков.
Мама, ты для ребёнка вселенная. ДОБРАЯ. МУДРАЯ. СПРАВЕДЛИВАЯ.
Мама, твоё дитя доверилось тебе! Оно пришло в этот мир к тебе, мама!
А ты… недопоняла, дала себя обмануть, а может, ты и понимала, что война – это плохо. Но ты струсила и… промолчала…
Ты ничего не сделала для того, чтобы прекратить, предотвратить величайшую в мире беду. Худшее из всех зол – войну.
Теперь, глядя на мёртвого сына, знай, что в этом ты виновата сама!
Ты сама это сделала, позволив себя убедить, что есть хорошая, добрая, справедливая война на чужой территории, что есть война за правое дело в чужой стране.
ХОРОШИХ ВОЙН НЕТ! Хороших войн просто не бывает! Не может быть!
А правое дело одно – это МИР, сохранение МИРА для наших детей.
Российские матери, берегите своих детей! В войнах, рождённые матерями дети, гибнут!
Российская мать, вспомни, как робко, ещё не родившийся твой сынок, толкнул тебя в бок. Он сделал это осторожно. Так он словно постучался в этот мир, в который ещё не родился.
Что ждёт его там?
А там его, ещё совсем юного, ждёт граната, которая почему-то разорвалась у него в руке. Свои последние минуты он сидел, истекая кровью и изумлённо смотрел на алый фонтанчик из непонятной мокрой культяпки. Он был ошеломлён и тихо звал: «Мама!»

ЧТО ТЫ СДЕЛАЛА, ЧТОБЫ ЭТО ПРЕДОТВРАТИТЬ?
Ты промолчала или дала себя обмануть, российская мать?!
Российская мать, вспомни, как твоя крошка-дочь впервые нежно и доверчиво пролепетала: «Мама!» Вспомни, российская мать, как тогда радостно вздрогнуло твоё сердце, как ты обрадовалась и весело рассмеялась.
«Мама!» — страшным голосом воет сейчас твоя дочь, что поседела только в одну ночь. Горлицей бьётся она над свежей могилкой своего убитого на правой войне супруга. «Лучше десять раз погореть, чем один раз овдоветь!» — слышишь ты старческое шамканье сочувствующей соседки. Малыши-внуки жмутся друг к дружке с испугом шепча: «Мама!»

ЧТО ТЫ СДЕЛАЛА, ЧТОБЫ ЭТО ПРЕДОТВРАТИТЬ?
Ты промолчала или дала себя обмануть, российская мать?!
Российская мать, вспомни, как твой кроха-сынок впервые прильнул к твоей груди. Вспомни, как он наслаждался тем, что ты дарила ему, как он смешно чмокал. «Чмок! Чмок!» Глоток маминого молочка, ещё глоток…
Скрип, скрип – скрипит его инвалидная коляска, которую ты подталкиваешь к окну.  Он всегда неподвижен, он нем, твой сынок. Только глаза за него говорят о смертельной тоске, о страшной муке.
Твой сын больше никогда не сможет сказать тебе: «Мама!»

ЧТО ТЫ СДЕЛАЛА, ЧТОБЫ ЭТО ПРЕДОТВРАТИТЬ?
Ты промолчала или дала себя обмануть, российская мать?!
Российская мать, вспомни, как твой сынок сделал свой первый шаг. Он протянул к тебе ручки, зашатался, чуточку испугался, сделал неувернный шажок… споткнулся и упал… Нет! Он не заплакал. Он испуганно выдохнул: «Мама!»
Ты подскочила, рассмеялась, поцеловала покрасневшее маленькое коленко. Сын прильнул к тебе и облегчённо пролепетал: «Мама!»
Сейчас у твоего сына нет этой коленки, российская мать! Он ходит по дому, стуча опостылевшим костылём. Он растерялся. Он совсем не знает, что ему делать в этой жизни… Время от времени он с укором повторяет: «Мама!»

ЧТО ТЫ СДЕЛАЛА, ЧТОБЫ ЭТО ПРЕДОТВРАТИТЬ?
Ты промолчала или дала себя обмануть, российская мать?!

Я знаю, что НА САМОМ ДЕЛЕ ВСЁ ПРОИЗОШЛО ПО-ДРУГОМУ!

ТЫ ЗАЩИТИЛА СВОЁ ДИТЯ, РОССИЙСКАЯ МАТЬ!

Ты отстояла мир!

Ты во весь голос заявила своё материнское право создавать этот мир так, как хочет истинная защитница своего ребёнка, так, как хочет ВЕЛИКАЯ МАТЕРИНСКАЯ ЛЮБОВЬ.

Матери! Весь этот мир создали мы!
Каждого человека родила мать.
Матери – источник жизни на Земле.
Мать – это Любовь
Мать – это Сила.
Мать – это Мудрость.
Мать – это вечная защита своих детей.

Звернення до українських жінок

Нажаль і досі зберігається негативна тенденція усіх українських жінок, яку мало хто усвідомлює. Ця тенденція спеціально формувалася ще за радянських часів. Є і досі. Я маю на увазі недостатньо позитивне ставлення жінок до власних чоловіків.

Українські жінки здебільшого не відчувають у власних чоловіках батьківського початку. Вони самовільно намагаються вирішити все за всіх. При такому жіночому підході чоловіки в родинному житті гублять свої батьківські орієнтири.

Конче потрібні заходи для відновлення культури родинного життя, основою якої є любов та взаємоповага між чоловіком та жінкою.

Жінкам України треба визнати свою провину, зрозуміти свою відповідальність перед чоловіками-батьками, навчитися бути для них вірними дружинами-подругами на все життя.

Конче потрібні заходи для відновлення культури родинного життя, основою якої є любов та взаємоповага між чоловіком та жінкою.

Жінкам України треба визнати свою провину, зрозуміти свою відповідальність перед чоловіками-батьками, навчитися бути для них вірними дружинами-подругами на все життя.

«Україна», пісня Світлани Потери,
композитора, виконавиці, лауреата Міжнародних конкурсів, члена музичного журі Фестивалю-конкурсу «Сад Любові та Радості»

Книги Валентини Колечко

Валентина Колечко. Казка про Слово Жінки.
Валентина Колечко. Казка про Слово Жінки.
Валентина Колечко. Легенда про рідну землю і  світлу долю.
Валентина Колечко. Легенда про рідну землю і світлу долю.
Валентина Колечко. Добра.
Валентина Колечко. Добра.

 

 



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

XV МІЖНАРОДНИЙ «ТИЖДЕНЬ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ» В УКРАЇНІ 11 – 17 вересня 2014 року

Вступ. «Освіта татового життя»

Всеукраїнські тижні Освіти дорослих в Україні сприяють підвищенню обізнаності дорослих людей в питаннях, які виникають протягом життя у кожної людини: міжособистісні та міжнаціональні стосунки, екологія життя, геополітичні події в країні та на планеті, особистий творчій розвиток тощо. Саме тому започатковано «Тиждень освіти дорослих» в Україні, якій багато років проходить під егідою ЮНЕСКО. Захід очолює Всеукраїнське координаційне бюро «Освіта дорослих України» Міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих України» (Голова проф.С.І. Болтівець).

Читать далее XV МІЖНАРОДНИЙ «ТИЖДЕНЬ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ» В УКРАЇНІ 11 – 17 вересня 2014 року



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Привіт, СВІТ!

Привіт, світ!



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Проект Симфонія здоров’я" : Сайт присвячено татам, від мудрості, досвідченості та батьківської сили яких нині залежить майбутнє країни Україна.

Перейти к верхней панели