Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.

«Життя як молитва, або «вічний» Перший заступник». 11.15-11.45

Сторінка книгі в місті блогів проекту «Симфонія здоров’я».

Пісня про Краматорськ.

Розгортка обкладинки книги
Розгортка обкладинки книги.

Виступи:

автора Наталії Веселицької, доньки В. П. Руденко:

«Понад 20 років (1970 – 1993 рр.) на посаді Першого заступника голови міськвиконкому працював Віктор Павлович Руденко. Звання «Лідер 1990-х» йому цілком обґрунтовано присудив сам час. Основні якості цього талановитого працьовитого керівника колеги  стисло висловили трьома словами: надійність, професіоналізм і скромність. Саме в таких людях Краматорськ мав потребу в роки великих випробувань. Вони завжди знаходилися і не підводили місто», – так краєзнавець Володимир Коцаренко описує цей час в своїй книзі «Краматорская быль».

Віктора Руденко, як відмінного фахівця, відповідального працівника, людину з державним рівнем мислення не раз запрошували на підвищення до Донецька, Віталій Андрійович Масол просив увійти до складу уряду міністром з питань комунального господарства, але він незмінно відмовлявся – своє місто і добробут своїх земляків завжди були для нього на першому місці.

З його ім’ям пов’язана ціла епоха розвитку Краматорська. «Завдяки Вашим знанням, енергії, досвіду, працьовитості, умінню перспективно мислити і утілювати задумане в життя, в місті виросли нові житлові масиви на Станкобуді, Даманському, Лазурному, об’єкти соцкультпобуту, серед яких кінотеатр «Союз», унікальна будівля міської бібліотеки, аеропорт, парк «Ювілейний», палац піонерів, колгоспний ринок, універсам, ряд шкіл, медичних установ, побудований необхідний місту водопровід, одержав розвиток електротранспорт, введена в дію АТС і багато що інше», – так було написано в адресному листі, врученому Віктору Руденко при його виході на пенсію.

Вже скоро історія розставить все на свої місця, і час, в який жив і натхненно працював мій батько, по праву назвуть «Епохою творців». І тоді яскраво виявляться особистості, для яких було важливо добре робити свою справу, бути людяними, міцно і щиро дружити і любити по-справжньому!

Для мене ж він був і залишається неперевершеним зразком того, яким повинен бути голова сім’ї, батько своїх дітей, громадянин міста і син своєї країни.

«Епоха творців»

Это книга – подарок из Вечности.
Это гимн – Красоте, Человечности.
Это – Песня эпохи минувшей,
Всем сознанием в небо рванувшей.

Город рос, как Мечты расцветают.
Ты не веришь? Такое бывает!
По земле мы ходить разучились,
Потому что в полёты включились.

Ведь эпохой сердец-созидателей
Развернулось к нам время предателей.
Той истории горькие гроздья
Застывают на лютом морозе.

Видишь? «Оттепель» «снег» растопила,
Гроздья горькие сладкими стали.
И в фундамент истории прошлого
Тесно лягут все люди хорошие.

Руденко Зої Георгіївни, дружини В. П. Руденко:

Зоя Георгіївна Руденко, дружина Віктора Павловича Руденко
Зоя Георгіївна Руденко, дружина Віктора Павловича Руденко

Наші студентські роки і молодість співпали з легендарним часом «відлиги», цікавою і значною епохою.

На прикінці 1950-х Москва приймала посланців на Міжнародний фестиваль. Вперше була така щиросердість для всіх народів і країн, справжня доброзичливість в спілкуванні. Ну, як у відлигу буває!

Настрій виплеснувся в ліриці, яка передавала очікування чогось нового, значного. Зараз навіть важко уявити, як читалися газети і журнали з рядками лірики Анни Ахматової, Бориса Пастернака, Марини Цветаєвої, Леоніда Мартинова. В них було стільки сміливості, новини, свіжості. Ми раділи фестивалю, ловили кожну передачу по телебаченню, з радіо та приймачів.

Пройде небагато часу, і ми дізнаємося: наші в космосі! З польотом Юрія Гагаріна несподівано стане ближчий далекий Всесвіт. Ми відчували себе причетними до чогось великого. Це додавало упевненості в завтрашньому дні. Тим паче, що Краматорськ мінявся, будувався, ріс великими темпами. Саме тоді наше місто дійсно було містом інтелектуалів. Бувало нелегко, навіть важко, але запам’яталося все щасливе, багато хороших людей, дуже хороших.

Всі разом життєві події визначили нашу молодість і подальше. Здається, на цій високій ноті і життя пройшло.

Не пам’ятаю в ці роки поганого настрою, незадоволеності чимось або кимось. Цей активний життєвий заряд, дарований молодістю, він не розгубив до кінця життя.

Семеренка Олександра Михайловича, друга та соратника В. П. Руденко, секретаря парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968) м. Краматорська, зам. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, академік Академії будівництва.

Семеренко Олександра Михайловича секретар парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968), заст. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, академік Академії будівництва України
Семеренко Олександр Михайлович
секретар парткому тресту «Донмашбуд» (1966 – 1968), заст. Міністра монтажних і спеціальних будівельних робіт України (1980 – 1991), Лауреат премії Ради
Міністрів СРСР, академік Академії будівництва України

У Віктора Павловича була дивовижна особливість – він цінував дружбу. Він її беріг. Друзі його залишилися його друзями до останнього дихання. Вони були з Краматорська, Києва, різних куточків України і колишнього Радянського Союзу. Загальні теми, радість зустрічей була присутня завжди.

Кажучи про скромність Віктора Павловича, я хотів би привести приклад розмови, яка відбулася у Першого секретаря міськкому партії Краматорська у зв’язку з виходом Руденко на пенсію за станом здоров’я. Розглядався широке коло питань його життя, зокрема, і матеріально-побутових. Коли було поставлене питання про те, що є у нього з нерухомості, то прозвучала відповідь: «Нічого». Окресленим колом питань займався безпосередньо сам Віктор Павлович. Для їх вирішення в свою користь знадобилося б всього декілька днів, але за всі роки роботи в міськвиконкомі він цього так і не зробив. У цьому він весь.

Дорогий мій друже!

Я дуже жалкую, що ти не зможеш ні прочитати, ні просто почути те, що я написав заслужено і, сподіваюся, об’єктивно про тебе. Така філософія людського життя.

Він був людиною нашого часу, людиною-творцем, що зробила стільки хорошого і корисного для людей, що цього вистачило б не на одне життя.

"Після випускного". Віктор Павлович Руденко з донькою Наталією.
«Після випускного». Віктор Павлович Руденко з донькою Наталією.

Вірші Наталії Веселицької для батька:

Надійний фундамент створити важливо,
Щоб жити у світі цікаво й щасливо.
Спроможна створити це батька любов –
В ній мудрість одвічна — основа основ!

«Ти – точка, з якої почався маршрут,
Ти – цінності духу, що в Серці живуть,
Ти – Віра в Майбутнє, що сил надає,
Що долю людини до щастя веде.

Закони Любові підтримуєш в світі,
Де Творчість панує та радісно жити.
Рятує Його безумовна Любов,
І сяє Надії та Щастя покров!»

Батьківська любов

На що я здатна – світ побачив.
Здивовані? Чудова вдача!
Тримаю квітку у руці –
То мого щастя промінці!

Отримала від батька силу,
Любов Його мене зростила,
Його Любов мене тримала,
У Небо крильця відкривала!

Майбутнє, справді, світлом стало –
Я в Небо радісно злітала,
Натхнення, щастя дарувала,
Душею Простір обіймала!

Мій батько щирий до людей.
Його душа – то світ ідей.
Його душа в мені бринить,
В Його Любові – кожна мить!

Вірш, присвячений Донбасу:

Мой дом! Ты в Сердце
                                     у меня.
И мне милей день ото дня.
Земля, родные и друзья –

Все это – Родина моя!
Уж сколько дней прошло
                                   с тех пор,
Как я покинула свой дом,
С тех пор, как в Киеве живу
И в нём мечтаю и пою…
Но возвращаюсь каждый раз
На Родину –
            в родной Донбасс!
Там мама и мои друзья,
Там папа жил…
И знаю я, что не один
                     ещё ведь раз
Меня поддержит
                     мой Донбасс!
На Творчество благословит,
Чтоб не прервалась
                          Счастья нить!
Я папу своего люблю,
Поверить Сердцем
                              не могу,
Что не увижу его глаз –
В земле он спит.
               Храни, Донбасс!
Да, прах – в земле,
                      А Дух – у Бога!
У нас у всех
                 К Нему дорога…
Дорога,
         что длиною в жизнь.
Коль книга есть –
                       то это Быль.
Храню в Душе печать Основ:
Родных, друзей. Донбасс – Любовь!

Зовёт меня моя земля –
Её луга, леса, поля
Мне говорят:  «Не уходи!
И Сердцем Песню
                          сохрани!»
Такое небо
                  есть у нас,
В котором «Дон»,
                   в котором «Бас!»

P.S. Книга Наталії Веселицької «Життя як молитва, або «вічний» Перший заступник» незвичайна тим, що це — книга «Подяки» людей людині, яка вміла піклуватися і думати про інших.

Віктор Павлович Руденко будував місто Краматорськ для своїх співгромадян з  любов’ю, завзяттям і глибокою повагою до людських доль. І всі, хто закарбував в ній свої розповіді-спогади про зустрічі з ним, взаємно йому вдячні! Тепер ця подяка стала історією.



Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Видавничо-інформаційний центр «Майстер-десант»: День Татусів.: 2 комментария

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.